The Scars
Чому обрана людина вважає шрамом цю будівлю?
Why does a person in a photo consider the building in the same photo as a scar?
Шрами – втрата цілісності власного тіла, втрата відчуття неподільності – залишають по собі нотки смерті.
Шрами часто сигналізують про боротьбу за життя, якій передувала подія, коли це життя можна було втратити, тому у кожного шраму є своя історія, і часто це саме історія боротьби всупереч багатьом обставинам. Для кожного герою фото-проєкту лишився шрам не тільки на тілі, адже обрана фонова споруда – це його особистий шрам і персоніфіковане уособлення пережитого. Це наче проекція власного стану на дану будівлю, яка також зазнала поранення та руйнування. Спочатку ми бачимо портрет людини, яка візуально чи на психоемоційному рівні пошрамована війною. На другій фотографії – портрет будівлі, де фоном виступає уже людина.
Не завжди шрами на тілі видно - не всі вони візуальні. Досвід того, що хтось втратив кохання, що хтось чекає близьку людину з полону – це також великий рубець, але ми його просто не бачимо і ось тут проводимо парадигму: скільки в людей співчуття до понівеченого тіла та чи стільки ж співчуття до понівеченого життя, до понівеченої долі… і скільки співчуття до понівеченої будівлі, бо саме будівлю ми сприймаємо як функцію… але й людину ми розуміємо як функцію, вона має бути військовим, матір’ю, вчителем... а якщо забрати цю функцію, то що лишається?...
The Scars - loss of the own body wholeness, loss of the inseparability feeling - leave notes of death after them.
The Scars often signalize a fight for life - a fight that was preceded by an accident where the life could be lost. That's why all the Scars have their own stories, and often those stories of fight - fight despite the circumstances and obstacles. For each hero of this photo project, there are scars not only on their bodies - background buildings on photos also symbolize the hero's personal Scars and personal reproduction of the experience they endured. It's like a projection of personal state to the building which has also gotten its wounds and damages. Initially, we see a portrait of a person who has got some Scares from this war - physical Scares, or Scares in its psycho-emotional state. The second photo shows a portrait of a building, where a person plays the role of background now.
The Scars aren't always visible on bodies - not all of them are visible at all. An experience of someone who lost love, or someone who's waiting for the loved one from captivity - it's a big Scar as well, it's just not visible to us and we need to make a paradigm here - the same empathy we have for mutilated body, the same empathy we should have for mutilated life, mutilated fate... the same empathy for damaged building because we percieve building for its function in the same way as we perceive a persona for its function - it could be a soldier, a mother, a teacher... And what's left if we'd remove that function?..
13
1. ОЛЕКСІЙ ЦАПЕНКО – OLEKSII TSAPENKO.
Адміралтейство - це зазвичай про офіцерів. Це поняття асоціюється з честю, як наприклад, лицарська честь. Це людина честі, яка хоче повернутися на поле бою, бо в його понятті честь – це захищати, довести цю справу до кінця. Він не може просто бути осторонь, навіть якщо він отримав поранення. Пошкоджене та зруйноване Адміралтейство – це як люди зі знищеною честю – замість того, щоб бути прекрасним архітектурним ансамблем, просто поруйновані. Людина не може просто піти на поле бою в силу певних обставин, того, що вона вже має певні шрами і не можеш продовжувати те, що їй каже її покликання та переконання. Шлях воїна треба продовжувати вести вже з урахуванням тієї ситуації, умови якої диктує здоров’я.
Admiralty is usually about officers. It's associated with honor, kind of, Knights' honor. A knight is always a man of honor who wants to return to the battlefield because his concept of honor - is to protect; to bring the matter to an end. Knight can't just stay away, even if he's injured. The damaged and destroyed Admiralty is like a people with destroyed honor - instead of being a beautiful architectural ensemble, it is simply ruined. A person cannot simply go to the battlefield due to certain circumstances, the fact that he already has certain scars and cannot continue what his calling and convictions tell him. The warrior's path must be continued taking into account the situation dictated by health.
2. ТАМАРА АРТИМОВЕЦЬ - TAMARA ARTYMOVETS.
Мати українського героя, який нині перебуває у полоні. Другий учасник фотографії, готель «Миколаїв», так само як і порушене місто, продовжує працювати та чекає на відновлення. Так само як і наша держава, так само як і місто Миколаїв, так само як і Тамара, і так само як і її син.
Tamara is the mother of a Ukrainian hero who is currently in enemy captivity. The second participant in the photo, the "Mykolaiv" hotel, as well as the damaged city, continues to work and awaits restoration. Just as well as our state, as the city of Mykolaiv, as Tamara, and as her son.
3. АНДРЕЙ ГОНТА - ANDREY GONTA.
Різний рівень відновлення – відновлення як людини так і будівлі. Чорноморський національний університет імені Петра Могили зазнав страшних руйнувань, але зараз дивлячись, як він відновлюється, охоплює гордість та вдячність. Андрій отримав поранення на полі бою, довго лікувався та нарешті, покинувши лікарняні стіни, відразу пішов знову нести службу та захищати нашу державу. Людина, яка отримала поранення , стала вдвічі сильнішою та має на меті робити все для нашої перемоги.
Different levels of restoration - restoration of both a person and a building. The Black Sea National University named after Peter Mohyla has suffered terrible destruction. But watching how it is being restored, it's bringing the feeling of pride and gratitude. Andrii was wounded on the battlefield, then he was treated for a long time, and, finally, after leaving the hospital walls, he immediately went to serve and defend our state again. The person who was wounded has become twice as strong and aims to do everything for our victory.
4. АНТОНІНА ПАРАСКУН – ANTONINA PARASKUN.
Завжди радісно бачити як те, що було понівечено – попри всі випробування повертається до життя, до того життя, що було колись, раніше. Так само як і будівля поза Антоніни, так само як і Антоніна. Вона чекає чоловіка та батька своєї дитини, чекає з полону та аби зустріти його та радіти зустрічі та бути прикладом гідності, Антоніна, як і будівля, робить над собою важливу роботу – відновлюється та продовжує жити.
It is always joyful to see how something that was mutilated - despite all the trials, returns to life, to the life that was once, before. Just like the building outside Antonina, just like Antonina. She is waiting for her husband and the father of her child, she is waiting for him from enemy captivity, and to meet him and be happy to meet him and be an example of dignity, Antonina, like the building, does an important job on herself - she recovers and continues to live.
5. ЮРІЙ САЙКО – YURI SAIKO.
Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса – історична та архітектурна скарбниця міста Миколаїва. Юрій – є дивовижним прикладом героїзму. Отримавши тяжке поранення, він після швидкого лікування повернувся на службу. І, як і будівля, чекає на реконструкцію та покращення. Юрій щирий та гарний юнак з глибоким поглядом, який бачив дуже багато страшних речей та зазнав великого травмування. І як і будівля, зараз стоїть та чекає на реконструкцію, бо процес відновлення фізичного іноді скоріший, аніж моральна реабілітація.
The First Ukrainian Gymnasium named after Mykola Arkas is a historical and architectural treasure of the city of Mykolaiv. Yuriy is an amazing example of heroism. Having received a serious injury, he returned to service after quick treatment. And, like the building, he is also waiting for renovation and changes to better. Yuriy is a sincere and handsome young man with a deep look, who has seen a lot of terrible things and suffered a lot of trauma. And like the building, it is now standing and waiting for reconstruction, because the process of physical restoration is sometimes faster than moral rehabilitation.
6. СВІТЛАНА КАРСКАНОВА - SVITLANA KARSKANOVA.
Чекає з полону свого сина. Захисник України завжди в думках у матері та її серце сповнене надією та вірою в силу сина та в країну. Наче п’яти метрова скульптура, що стоїть рядом з будівлею заводу «Кристал», Прометея, який приніс світло, світло в життя людей. Саме це світло та надія допомагає сім’ї чекати та знати, що захисник все витримає та повернеться живим додому.
Svitlana is waiting for her son from captivity. The defender of Ukraine is always in the thoughts of the mother, and her heart is full of hope and faith in the strength of her son and the strength of Ukraine. The similar hope and faith that has a five-meter sculpture, that is standing next to the building of the "Crystal" plant - Prometheus, the one who brought light into people's lives. Exactly this light of hope helps the family wait and believe that their defender will endure everything and return home alive.
7. ОЛЕКСАНДР ВАРЗАЦЬКИЙ – OLEKSANDR VARZATSKY.
Раніше військовий корабель, що зараз лежить в воді, називався «Тайфун». Тайфун – непереборна сила природної стихії. Олександр на фронті служить артилеристом, і як і тайфун, має непереборну людську силу диху. Після поранення та реабілітації планує повернутися на фронт.
The military ship that's lying in the water now, used to be called "Typhoon". A typhoon is an irresistible force of nature. Alexander serves as an artilleryman at the front, and like a typhoon, he has an irresistible human force of breath. After getting injured, he's planning to return to the front after the rehabilitation.
8. ІННА ТУРОВА – INNA TUROVA.
Замість того аби молода дівчина насолоджувалась своїм містом з парками, скверами, приємними прогулянками, Інна, вдягла форму та стала волонтеркою, яка допомагає нашій армії боротися. По тій вулиці, де можна було б гуляти та зустрічатися з друзями, зараз стоїть дівчина, яка чекає з полону свого брата.
Instead of a young girl who enjoys her city with parks, squares, and pleasant walks, Inna put on a uniform and became a volunteer who helps our army fight. On the street where you can walk and meet friends, there is now a girl who is waiting for her brother to be released from enemy captivity.
9. СЕРГІЙ ДЕНИСЮК – SERHIY DENYSYUK.
Деякі будівлі , як і люди, можуть швидко приховати свої шрами за капітальним або косметичним ремонтом, а хтось буде відкритою раною. Рано чи пізно, ми сподіваємось, вона загоїться. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського досі височіє над містом зруйнованою конструкцією. Як у випадку університету, так і в випадку Сергія, доцільно сказати, що не все, що ми хочемо відновити, можна зробити за один момент – це тривалий процес – як щодо архітектурної конструкції, так і щодо відновлення людини.
Some buildings, like people, can quickly hide their scars with major or cosmetic repairs, and some will remain an open wound. Sooner or later, we hope, it will heal. Mykolaiv National University named after V.O. Sukhomlynskyi still rises above the city as a destroyed structure. Both in the case of the university and in the case of Serhiy, it is appropriate to say that not everything that we want to restore can be done in one moment - it is a long process - both in terms of architectural construction and in terms of human restoration.
10. ОЛЕКСАНДР МАРАРАШ – OLEKSANDR MARARASH.
В цій війні ми зрозуміли, що наше головне досягнення то є люди, наші українці. І не завжди близькі люди – близькі нам по крові. Це можуть бути наші найкращі товариші. Олександр втратив свого близького друга та допомагав в його пошуках, здогадуючись вже, що, напевно, втратив друга навіки.
In this war, we realized that our main achievement is the people, our Ukrainian people. And our soulmates shouldn't always be the people who are the close people by blood. They can be our best friends. Oleksandr lost his close friend and was helping in his search, already guessing that he had probably lost a friend forever.
11. ОЛЕНА КРЕМЕНЕЦЬКА – ELENA KREMENETSKA.
Будівля за дівчиною знаходиться майже в кінці нашого міста, вона зруйнована і поки на паузі, як і життя Олени. Його зруйнував полон чоловіка, але вона вірить і чекає, як і цей будинок… Чекає на повернення коханої людини, котрий неодмінно, змусить її повстати із попелу.
The building behind the girl is located almost at the end of our city. The building has been destroyed and its restoration is still on pause, just like Elena's life, which is also been destroyed by her husband's capture. But she believes and waits, just like the house... She is waiting for the return of her loved one, who will certainly make her rise from the ashes.
12. СЕРГІЙ МЕЛЬНИЧЕНКО – SERHIY MELNYCHENKO.
Цивільній людині страшно уявити, що серед міста та посеред житлових будинків на центральному проспекті міста можуть вестись бойові дії. Саме серед мирних доріг, під вікнам, де були сім’ї та родини, відбувся бій в якому Сергій зазнав поранення. Тепер завжди, проїзджаючи чи проходячи повз, він буде згадувати ті події, які залишили на його тілі шрами.
It is scary for a civilian to imagine that in the middle of the city and the middle of residential buildings on the central avenue of the city, hostilities can be conducted. And it happened - amid peaceful roads, under the windows where the families live, a battle in which Serhiy has been wounded took place. Now, always, driving or passing by, he will remember events of those days, events that left scars on his body.
13. НАТАЛІЯ РУМЯНЦЕВА та МІЯ - NATALIA RUMYANTSEVA and MIA
Дружина та донька, втративши чоловіка та батька, символізують усіх наших жінок, які втратили коханих, рідних…
Wife and daughter, who lost a husband and a father, symbolize all our women who have lost loved ones...
